Літературне читання

Тема уроку: Урок позакласного читання. «Літо красне зустрічаймо!»

1. Прочитайте чистомовку.

Ічка-ічка-ічка: ось глибока річка.

Ачка-ачка-ачка: пливла по річці качка.

Єчка-єчка-єчка: знесла вона яєчка.

Нят-нят-нят: навиводить каченят.

Чить-чить-чить: плавать діточок навчить.

Ічці-ічці-ічці: попливуть разом по річці.

2. Прочитайте скоромовку.

Я по воду на криничку

Поведу малу сестричку.

Хай відеречко бере,

Водички трохи набере..

3. Прочитайте.

Кожна пора року має свою неповторну красу. Багато хто вважає най­кращою весну, бо все навколо оживає, буяє травами і квітами, садами і гаями наповнюється співом птахів. А кого не зачарує краса осіннього лісу або біла казка красуні-зими? Усі пори року прекрасні.

Цей урок ми присвятимо красному літечку, бо воно манить нас покупатися й по засмагати на сонечку, скуштувати солодких кавунів і динь.

4. Прочитайте вірш Марії Чепурної «Прикмети літа».

Ластівки літають
Над водою низько,
Хвилі розбивають -
Значить, дощик близько.
Мов червоні квіти,
Хмари в небі синім,
Значить, завтра, діти,
Буде вітер сильний.
А як льону річка
В полі засиніла,
Знайте, що суничка
У гаю дозріла.

5. Прочитайте вірш Галини Демченко «Червень».

Здрастуй, червню! Здрастуй, літо!
Люба сонячна пора.
Колоситься в полі жито,
Загоряє дітвора.

Червоніють полуниці
Соковиті, запашні,
В хаті зовсім не сидиться.
Ой, які хороші дні!

6. Прочитайте оповідання Казіса Марукаса «Чому плакала пташка»

Чому плакала пташка

Хлопчик і дівчинка збирали суниці. Між соснами пробивалося сонце, щебетали пташки, стукав дятел. Весело перестрибуючи з гілки на гілку, гралася білочка. Що далі діти заходили в ліс, то більше знаходили суниць. Швидко їхні кошики наповнилися. Раптом хлопчик помітив білочку і побіг подивитися на неї. Тільки розсунув малинник, як звідти випурхнула Пташка. Він ойкнув — у гнізді лежало чотири сіреньких маленьких грудочки з великими очима.

— Пташенятка! — радісно вигукнула дівчинка за спиною у хлопчика.— Давай візьмемо їх додому і будемо доглядати.

Неподалік на гілку сіла сіра з жовтою грудкою пташка. У дзьобі вона тримала черв’яка.

— Маленькі ще,— невпевнено відповів хлопчик. — Ледве вкриті пір’ям.

— Дай я їх погладжу.

Дівчинка простягнула руку. Чотири сіреньких грудочки заворушилися і, розкривши жовті дзьобики запищали.

— Бідненькі! Голодні! Ми дамо їм булки і крупи...

Пташка сіла ближче. Коли б вона вміла говорити, вона сказала б: «Діти. Не чіпайте пташенят, моїх дітей. Вони ситі. Я сама турбуюся про них, годую м’якими смачними черв’яками. Хліб і крупи для них не годяться...»

— Біднесенькі, мабуть, їм холодно вночі,— дівчинка взяла з гнізда одне з пташенят, поцілувала жовтий дзьобик, поклала у кошик.

— Я зігрію їх уночі своїми крилами! — зацвірінькала пташка.

Дівчинка взяла друге.

— Я покладу його в ліжечко ляльки, тепло вкрию.

— Ви нічого не знаєте! У кімнаті вони задихнуться.

— Ми їх погойдаємо,— раділи дівчинка і хлопчик.

— Хто їх може погойдати краще, ніж вітер? — заплакала пташка.

Гніздо залишилось порожнім. Перестали щебетати птахи, замовк дятел. Опустила пухнастий хвіст білочка — від горя мало не розірвалося її серце... «Які нерозумні діти,— на верхівці дерева похитав головою крук.— Пташенята і справді задихнуться!».

Пташка з жовтою грудкою довго стежила за хлопчиком і дівчинкою. Залітаючи наперед, сідала на стежку.

— Піпі, піпі-і, — гірко посвистувала вона, тріпочучи крильцями, ніби щось просила.

— Подивись на цю пташку. Всю дорогу вона супроводжує нас,— сказав хлопчик.

— Я давно її помітила,— відповіла дівчинка.— Що вона від нас хоче?

— Прислухайся! Як жалібно пищить! Може, плаче?

Дівчинка поклала до рота суницю, знизила плечима.

— Чого цій пташці плакати?

А як вам здається, діти?