Літературне читання

Тема уроку: Урок позакласного читання. «Рідна мати моя...»

1. Прочитайте чистомовку.

Ло-ло-ло — весняне сонце припекло.

Ли-ли-ли — у лісі квіти розцвіли.

Аї-аї-аї — не змовкають птахи в гаї.

Си-си-си — лунають дитячі голоси.

Ри-ри-ри — гудуть у полі трактори.

Ай-ай-ай — буде гарний урожай.

Ні-ні-ні — раді люди всі весні.

2. Прочитайте скоромовку.

Співаків багато в лісі,

Кує зозуля на узліссі.

І солов’я пташиний спів

З зелених чути нам гаїв.

3. Прочитайте.

У травні, коли прокидається від сну природа, коли дзвенить у блакиті пташиний спів, коли травами і квітами замаїться земля, теплий весняний вітер приносить до нас Свято Матері. Свято Матері щорічно відзначають у другу неділю травня, цього року це 10 травня.

4. Розгляньте картини, на яких зображені мами та їх діти. Що роблять мати і діти? Як вони дивляться один на одного? Які почуття викликає побачене?

Пабло Пікасо. «Мати і дитя»

Джозеф Кларк. «Мамине щастя»

Піно Даєні. «Цікава книжка»

Піно Даєні. «Розмова»

5. Прочитайте вірш Степана Олійника «Наші мами».

Пам'ятаймо, любі діти,
Пам'ятаймо завжди з вами,
Що для нас в усьому світі
Найдорожчі — наші мами!

Нам, маленьким і дорослим,
Все дають вони з любов'ю:
Ніжне серце, світлий розум,
Силу нашому здоров'ю.

Як ставали ми на ноги,
Перший крок наш був — до мами!
Радість маєм чи тривогу —
Серце мами завжди з нами.

Де сини її та дочки —
Завжди там вона думками.
Пишем в класі ми на дошці
Наше перше слово — мама!

Найдорожчі мамі діти.
Дітям мама їх — так само.
Треба вчитись і робити
Так, щоб радувати маму.

А як вивчитесь з літами,
Вдячні мамі за турботу,
І поїдете від мами
В іншій край десь на роботу —

Хай усі запам'ятають:
І листи, і телеграми
Шліть туди, де їх чекають,
Виглядають ваші мами!

6. Прочитайте оповідання Лариси Вахніної «Моя мама найкраща».

— Сергійку, вдягни  чоботи.

— А всі  в черевиках, — відповідає Сергійко.

— Надворі мряка он яка, — говорить мама.

— А всі без чобіт, — комизиться Сергійко. І, грюкнувши дверима, вибігає на вулицю.

Так було вчора зранку. А ввечері знову мама до нього:

— Сергію, хто розбив склянку?

— Я не знаю, — мурмотить спідлоба хлопчик. А сам — зирк під шафу, чи не визирає черепок.

— Може, згадаєш?

— Не бив я, от і все, не бив! — лементує Сергійко.

— Доки пригадаєш, посидь удома.

— От вередуха, — кусає губи хлопець, сидячи в кутку і виколупуючи око в Оксанчиної ляльки. Ні в кого такої вередливої мами немає. Тільки у нього.

Назавтра знов почалося.

— Сергійку, відведеш Оксанку в дитсадок.

— Я не встигну.

— То виходь раніше.

— Не хочу... з дівчиськом... за ручку.

— А я не питаю в тебе, хочеш чи не хочеш. Треба.

— От причепилась, — бубонів Сергійко в портфель, абияк запихаючи туди книжки. — Все я та я...

І що ж: довелося-таки теліпати цю сестричку до дитсадка та ще й казку розповідати, бо, бач, не хоче інакше й ногою ступити. Тільки замовкнеш, виє на всю вулицю. «Все через маму», — кипів Сергійко.

На першому уроці — читання, але вони сьогодні не читали, а розвивали усне мовлення, як пояснила вчителька Марія Іванівна. Вона викликала кожного й просила про щось розповідати. У Віктора, наприклад спитала, що він бачить по дорозі до школи, щоб усе згадав: і будинки які, і дерева, і вітрини, і людей. Світлані задала розповісти про дітей із їхнього під’їзду.

Викликала й Сергійка.

— А ти нам розкажи про свою маму, — звернулась до нього Марія Іванівна.

Сергійко спроквола підвівся, переступив з ноги на ногу.

«Я їм... Я їм зараз розкажу усе», — крутилося у нього в голові.

— Моя мама... — почав і далі замовк. Оте «усе» зробилося таким дріб’язковим, що соромно й згадувати було, а не те що розповідати всьому класу. А справді, чого це він затявся з тими чоботами. І чого кричав, що не бив тієї клятої склянки?.. А Оксанці самій, звісно, до дитсадка йти не можна — дві ж вулиці переходити, а там трамваї, тролейбуси.

— Ну, продовжуй, — звернулась до нього Марія Іванівна.

— Моя мама... — знову почав Сергійко.

Чомусь пригадалось, як мама сміється. Так заливається, що й татко не витримує — теж сміється, а що вже про самого Сергійка говорити, — регоче, аж у животі лоскоче. Згадав, як улітку каталися з мамою на човні, як навчала його веслувати. Спливло в пам’яті і те, як сиділа біля його ліжка, коли він хворів і навіть уві сні боявся, щоб мама не відійшла, все кликав.

— Моя мама найкраща, — промовив він і сів на місце.

7. Зайдіть на сайт join.naurok.ua. Виконайте тест. Ваш код доступу: 432346.